Інша сторона мене: історія Оласюка Богдана Івановича

Мене звати Оласюк Богдан Іванович. Я експедитор вантажного автомобіля Служби доставки в м. Луцьк. Нині я мобілізований до ЗСУ. У «Новій пошті» працюю трохи більше трьох років.

Ще з дитинства обожнював книги та вірші, тому скласти декілька рим у вірші для мене не було великою проблемою. Автором якогось твору вперше став у п’ятому класі, коли додому задали спробувати створити байку. На жаль, цей «шедевр» не зберіг, але головну суть пам’ятаю. Пізніше, у підлітковому віці, почалася трохи серйозніша поезія. У моїй голові на той час були думки про нерозділене кохання, депресію, самотність — як у звичайного підлітка. Усі ці емоції я почав передавати у віршах, а пізніше накладав ще й на музику. Саме тому більшість моїх віршів — сумні. Невдовзі, коли все ж наважився зізнатися у почуттях, більшість віршів були присвячені моєму коханню, яке вже 10 років слухає та дивиться на ці творіння.

Моє натхнення може з’явитися будь-звідки. Воно може виникнути в голові після прослуховування музичного треку, від якоїсь картинки чи просто ситуації (наприклад, доставка клієнту до офісу, вікна якого виходять на кладовище — це дуже запало в голову). Часу, щоб писати, вистачає. Проте буває так, що вірш приходить у голову за якихось 10 хвилин, і ти просто ставиш кілька рим до готового тексту. А буває, що пишеш два рядки, які вважаєш майбутнім шедевром, і наступні кілька тижнів вони крутяться в голові, але не пишеться жодної літери опісля.

До мобілізації у ЗСУ я боявся багатьох речей і ніколи не наважувався зробити якісь кроки, тому зараз роблю все можливе з тим, що можу. Живемо один раз. Моя мета — показати, що за м’язами і силою завжди є чуттєвість.

Буду радий бачити вас на своїй сторінці та серед друзів: https://www.instagram.com/bodka_olasyuk?igsh=ZDZ1ZG1rYXlxaXht